Керуючись милим часом, хочу привітати з Новорічно-Різдвяними святами завідуючу дошкільного дитячого закладу №24, що на вулиці В.Івасюка, Карабка Інну Олексіївну, вихователів середньої групи Б „Гномики” Сосонку Мидорію Георгіївну і Копичанську Оксану Миколаївну, а також няню Максимнюк Марію Василівну за людське відношення до дітей, велике серце, професійну майстерність, розуміння, терпеливість, чуйність і вміння відчувати дитину.
Я низько вклоняюсь цим добрим, мудрим і великої душі людям.
Півроку тому я вела свого сина до них в садочок і страшенно переживала, що і в цьому садочку моя дитина буде вигнанцем в групі, і на нього знову буде психологічна атака, дитина буде „зашугана” дітками під чітким керівництвом вихователів, яким неважко було маніпулювати 3-4-річними дітками, як було в садочку, куди я його водила рік. Поскаржитися він не міг і не вмів, і я терпіла, а де ж дінешся.
Адже з моїм Артемом важкувато, дитина гіперактивна, не розмовляв. Вихователям, звичайно, він заважав, був необхідний лишній нагляд. Завідуюча того садочка робила вигляд, що все гаразд.
Я працюю лікарем у селі по направленню після закінчення Чернівецької медичної академії. Кожен ранок і вечір добираюся на роботу і з роботи міськими і сільськими автотранспортами. Ой, як важко!
І раптом, з першого ж дня у цьому садочку, мій Артемчик відчув внутрішню любов, опіку, прихильність до нього дорослих у групі (вихователів, няні). Дитина завжди іде з задоволенням у садочок, хоча ми живемо далеко від садочка, коли хворів, скучав за дітками. Садочок став йому другим домом, працівники садочка стали рідними, його сердечко повірило серцям вихователів. Дитина змінилася, стала спокійна, лагідна, почав говорити завдяки вихователям, тут дітки з нього не сміються. Більше того, намагаються піклуватися про нього, копіюючи старших.
А щоб заспокоїти і мою зболілу душу, одна із членів батьківського комітету групи мені сказала, що батьки групи десь і задоволені, що є в групі Тьомка, діти стали дружніші, відповідальні. Їх налаштовують вихователі і батьки не тільки по книжечці, а і наяву піклуватися про товаришів, хворих, можливо, трішки не таких, як вони. І які дітки задоволені! Адже вони уже піклуються , як дорослі!
Саме професійна майстерність працівників садочка згуртувала і дитячий колектив.
До сьогодні мій син ховається за мене, коли я іду з ним до мами, або до брата – в тій стороні знаходиться і колишній його садочок (і п’ять хвилин ходу від нашого під’їзду). Артем пручається в сторону садочка, тягне мене від нього, далеко обходить його, міниться в лиці, біля того садочка йому просто некомфортно. Я ж йому завжди обіцяю: „ніколи-ніколи сюди тебе більше не дам”.
І тільки, коли мій син прийшов у ДДЗ №24, я зрозуміла, що мій син не знав як себе поводити саме через вихователів у колишньому садочку, і очолює колектив колишнього садочка керівник непрофесійно. Мабуть, і керівник, і вихователі у тому садочку є люди чисто випадкові.
З приходом мого сина у теперішній дитячий садочок, і я придбала душевний спокій і щирість працівників садочка. Це небайдужі люди, відповідальні, надійні, доброзичливі, мають тонке відчуття дитини.
Особливо низько вклоняюсь завідуючій Інні Олексіївні, за високий професіоналізм, компетентність, яка вміло підібрала і згуртувала колектив.
І я щаслива, що моєю дитиною піклуються саме такі люди, я із спокійною душею довіряю їм свого сина.
Це люди від Бога! З роси їм і води!
Мама Артема Лілія Василівна.
